Донецкая предпринимательница стала собственницей практически целого села: в собственности одного человека оказались 30 жилых домов, земельные паи, здания детского сада, магазинов и даже колхозной конторы.

Сделка состоялась несколько лет назад, но жители узнали об этом когда новый собственник потребовал от них освободить квартиры, или платить арендную плату.

Тем временем, даже правые на УП пишут о том, чем обернется для страны свободная купля-продажа сельскохозяйственных земель:

"Поспішне введення ринку земель сільськогосподарського призначення в країні з високим рівнем корупції, тим більше в судах, особливо вигідне тим, хто при владі, має гроші чи вплив (а це олігархічна частина влади, міжнародні банки, ТНК). Селяни, як і дрібні агрогосподарники, навряд чи отримають шанс на долю в секторі.

Законодавча база не готова до зняття мораторію та впровадження ринку, так само як і населення. За даними Інституту соціології НАН України, з 1994 року негативне ставлення до приватної власності на землю постійно зростало із 44% до 53,1% у 2008 році та 57,2% у 2010.

Кількість прибічників продажу землі із 38,5% у 1994 знизилася до 25,8% у 2010. Воно й не дивно, у народу вже відібрали більшість корисних копалин, що приносять мільярдні статки їхнім власникам, які встигли "приватизувати" заводи, шахти.

За таких умов поспішне впровадження ринку земель с/г призначення може призвести до голодних бунтів, поглиблення соціальних конфліктів, остаточного вимирання села.

Відомий журналіст Джон Відал із британської The Guardian пише: "Захоплення сільськогосподарських земель у найбільш бідних країнах багатими країнами та транснаціональними корпораціями є надто швидким та відбувається в загрозливих масштабах". Таке захоплення земель автор називає "неоколоніалізмом".

Серед прикладів загарбництва земель: 500 000 га в Танзанії, що їх придбала Саудівська Аравія. Індія позичила гроші 80 компаніям для купівлі 350 000 га в Африці. Інші країни придбали землі, включаючи країни Персидської затоки, Швецію, Китай та Лівію. І це стосується придбання не лише в таких країнах із родючими землями як Бразилія, Україна, але і в Камеруні, Ефіопії, Мадагаскарі та Замбії.

Ціна на землю тільки ростиме. Деякі з найбільших у світі компаній із виробництва їжі, фінансові корпорації та виробники машин інвестують в землю.

В 2009 році, згідно з оцінками американського аналітичного центру Міжнародного інституту досліджень харчової політики, від 20 до 30 мільярдів доларів було витрачено багатими країни на купівлю землі в країнах, що розвиваються.

В Україні уже давно створені латифундії з іноземними капіталом (за даними Асоціації фермерів та приватних власників, понад 10 мільйонів га (або ¼ с/г землі України) перебуває в оренді 100 компаній з іноземним капіталом).

Отже, зважаючи на високий рівень корупції, впровадження ринку землі допоможе їм за безцінь зафіксувати право власності на орендовану землю. Українським агрохолдингам також.

Як виглядатиме роль і місце селянина, який залишиться без землі, в цій конкурентній боротьбі?

Варіантів розгортання подій небагато. Український селянин стане кріпаком на землі, яка буде належати невеличкій групі закордонних ТНК та наближених до влади "українських" олігархів.

В 19 столітті Галичина була "хлібною коморою" для Австрії і Німеччини. Вона експортувала велику кількість збіжжя з панських маєтків, що приносило чималий зиск. Разом з тим, сільське населення періодично голодувало.

Головна причина цього голодування полягала в тому, що 43% орної землі належало польським та іншим панам, котрих налічувалося більше ніж 50 тисяч, тоді як на майже 2 мільйони 700 тисяч селян припадало 57% орної землі".